ЛАБОРАТОРІЯ ПРОФЕСІЙНИХ ПОРУШЕНЬ ГОЛОСУ І СЛУХУ
ЛАБОРАТОРІЯ ПРОФЕСІЙНИХ ПОРУШЕНЬ ГОЛОСУ І СЛУХУ ЛАБОРАТОРІЯ ПРОФЕСІЙНИХ ПОРУШЕНЬ ГОЛОСУ І СЛУХУ ЛАБОРАТОРІЯ ПРОФЕСІЙНИХ ПОРУШЕНЬ ГОЛОСУ І СЛУХУ ЛАБОРАТОРІЯ ПРОФЕСІЙНИХ ПОРУШЕНЬ ГОЛОСУ І СЛУХУ
ЛАБОРАТОРІЯ ПРОФЕСІЙНИХ ПОРУШЕНЬ ГОЛОСУ І СЛУХУ

ДУ «Інститут отоларингології ім. проф. О.С. Коломійченка НАМН України»

ЛАБОРАТОРІЯ ПРОФЕСІЙНИХ ПОРУШЕНЬ ГОЛОСУ І СЛУХУ
| ГОЛОВНА | | НАШІ КОНСУЛЬТАНТИ | | ЯК НАС ЗНАЙТИ |
ЛАБОРАТОРІЯ ПРОФЕСІЙНИХ ПОРУШЕНЬ ГОЛОСУ І СЛУХУ


ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ ГОЛОСА
16 квітня

ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ ГОЛОСА 16 квітня 2014

  Заходи до Міжнародного Дня Голосу
(16.04.18) >>  




рус.

Наші публікації

УДК 616.28-008.14-07-08


Т.В.ШИДЛОВСЬКА, Т.А.ШИДЛОВСЬКА

ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ДІАГНОСТИКИ І ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ З СЕНСОНЕВРАЛЬНОЮ ПРИГЛУХУВАТІСТЮ

Лаб. проф. порушень голосу та слуху,
зав. - д.м.н., проф. Т.В.Шидловсъка;
ДУ „Інститут отоларингології ім. проф. О.С. Коломійченка АМНУ»,
дир. - чл.-кор. АМН України, проф. Д.І. Заболотний
 

Сенсоневральна приглухуватість (СНП) - це самостійне поліетіологічне захворювання із складним патогенезом. В окремих випадках воно може бути симптомом іншого захворювання. Дані літератури відносно патогенезу сенсоневральної приглухуватості в багатьох питаннях залишаються гіпотетичними, дискусійними та суперечливими. Таке положення речей значно утруднює вибір патогенетично обґрунтованої терапії і не дозволяє в повній мірі застосувати профілактичні заходи. Очевидно, що патогенез СНП відрізняється складністю і багатофакторністю, а відтак - тяжким завданням є проведення лікування.
Причини, що викликають СНП, численні і різнопланові. Серед них велику роль відіграють медикаментозні інтоксикації, судинні порушення, низка соматичних та інфекційних захворювань, черепно-мозкові травми, хронічна та гостра недостатність мозкового кровообігу, шумовібраційний фактор, пресбіакузис, невринома VIII нерва, радіоактивне опромінення, аномалії розвитку внутрішнього вуха, хвороби матері під час вагітності, специфічні інфекції (як, наприклад, сифіліс), інтоксикації внаслідок отруєння солями тяжких металів (ртуті, свинцю), фосфором, миш'яком, бензином, зловживання алкоголем і палінням тютюну, специфічна дія деяких антибіотиків і медикаментів та багато інших. Однак більшість авторів єдині в тому, що судинний фактор є якщо не основним, то провідним у розвитку СНП будь-якої етіології.
Критеріями діагностики СНП є визначення розладів слуху за типом порушення звукосприйняття. Діагноз СНП можна встановити на підставі застосування, поряд з доступними загально-клінічними методиками, інструментальних діагностичних, серед яких виконання суб'єктивної аудіометрії в повному обсязі (із застосуванням мовної аудіометрії і надпорогових тестів) є обов'язковим. Однак уточнений діагноз з виявленням всіх можливих порушень можна отримати лише при використанні повного обсягу існуючих сьогодні методів дослідження слухового аналізатора, а при необхідності - і додаткових методів, що дозволяють оцінити екстраауральні (не пов'язані прямо зі структурами слухової системи) зміни. Причому дослідження стану серцево-судинної системи (насамперед, артеріального тиску та церебральної гемодинаміки, а при необхідності - серцевої діяльності), а також оцінку функціонального стану центральної нервової системи ми вважаємо обов'язковими, оскільки врахування таких даних при лікуванні осіб з СНП є вкрай доцільним.
За розвитком симптомів розрізняється раптова (до 12 год), гостра (до 1 міс) та хронічна (понад 1 міс) СНП. Гостра СНП характеризується низкою симптомів: раптовий початок, зниження слуху, шум у вухах, як правило, сильний, запаморочення, може бути втрата рівноваги, головний біль, низка вегетативних проявів. При хронічній СНП ті ж самі симптоми мають меншу вираженість і розвиваються поволі. Хворі з СНП, незалежно від стадії і розвитку захворювання, часто скаржаться на головний біль, відчуття тяжкості в голові, особливо в потиличній області, шум та дзвін у вухах або голові, поганий сон, дратливість, закладання вух, погану переносимість гучних звуків та перебування у шумі. При опитуванні пацієнтів слід звертати увагу не лише на скарги з боку слухової системи, але й на загальний стан обстежуваного і супутню патологію.
При раптовій, гострій та прогресуючій СНП медична допомога повинна надаватись отоларингологом в умовах стаціонару (від районного рівня до спеціалізованих науково-лікувальних установ). При хронічній СНП лікування частіше можна проводити амбулаторно або у денному стаціонарі. При наявності ускладнень, прогресуванні процесу терапія здійснюється стаціонарно. Терапія при СНП призначається з урахуванням не тільки порушень слухової функції, але і системних розладів із залученням при необхідності терапевта, невропатолога, кардіолога та ін. Хворі зі значною втратою слухової функції потребують реабілітації, проведення трудової експертизи та слухопротезування.
Лікування при СНП є однією з актуальних і тяжко вирішуваних проблем отори-ноларингології. Не до кінця з'ясовані етіологія і патогенез СНП, очевидно, обумовлюють і різноманітність рекомендацій відносно лікування таких пацієнтів. Оцінка ефективності терапії при СНП різними авторами відбувається за різними ознаками, що значно утруднює порівняльний аналіз методів лікування. Деякі автори і зовсім не вказують, що вони вважають позитивним результатом лікування при СНП, інші не вказують діапазон частот, на яких вони спостерігали покращання слуху. Переважна більшість авторів не звертає уваги на показники мовної аудіометрії, і лише поодинокі вказують на покращання "живої" мови. Існує також досить розповсюджена думка, що хворих з СНП взагалі недоцільно лікувати, особливо при хронічній її формі.
Наш багаторічний досвід свідчить про те, що всім пацієнтам з СНП доцільно призначати лікування незалежно від її генезу та стадії - гострої чи хронічної. І така терапія має бути тільки комплексною із забезпеченням індивідуальної корекції. Для ефективного лікування при СНП необхідно враховувати результати якомога більшої кількості діагностичних методик та індивідуально підбирати курс терапії кожному хворому.
Оскільки це захворювання поліетіологічне і складне за своїм патогенезом та клінічним перебігом, неможливо лікувати усіх пацієнтів за допомогою уніфікованої „схеми", а тим більше - із застосуванням монотерапії. Тому неможливо описати чітку схему надання допомоги при СНП різного генезу, мова може йти про принципи її надання і загальні її напрямки, які в окремому випадку є обов'язковими (наприклад: дезінтоксикація при інтоксикаційній та інфекційній СНП), а в іншому — факультативними.
Як відомо, лікування при СНП далеко не завжди буває ефективним. Ефективність його залежить від багатьох чинників, найважливішими з яких є патогенетичне обґрунтування обраної тактики, комплексний підхід, врахування якомога більш повної інформації щодо ауральних та екстрааура-льних порушень, час початку терапії, давність захворювання, загальний стан кожного хворого, наявність прогностично несприятливих ознак та супутніх захворювань, забезпечення індивідуального підходу у кожному випадку. Однак, незважаючи на те, що в одних випадках вдається повністю відновити слухову функцію, а в інших лише полегшити стан пацієнтів при тяжкому перебігу захворювання або ж зупинити його стрімке прогресування, необхідно лікувати всіх хворих з СНП і намагатися досягти хоч незначного ефекту навіть в прогностично несприятливих випадках. Адже хороша слухова функція забезпечує людині радощі повноцінного спілкування з оточуючим світом.
На наш погляд, перед визначенням тактики лікування осіб з СНП, незалежно від її генезу, а також від того, чи це гостра, чи хронічна форма, доцільно провести наступні дослідження:
- детальний збір анамнезу, звертаючи при цьому увагу не тільки на скарги щодо стану слухової функції (порушення слуху, шум у вухах, закладання вух), але і на наявність головного болю, запаморочення, тяжкості в області потилиці, порушення сну (поверхневий сон, тривале засинання, немає відчуття бадьорості після сну), лабільність ЦНС (підвищена дратливість, швидка зміна настрою), зниження працездатності та ін.;
- повне клінічне ЛОР-обстеження (при необхідності - із залученням інструметнальних засобів);
- аудіометричне дослідження, яке включає дослідження "живою" мовою, камертональні проби Бінга і Федерічі, порогову і надпорогову тональну та мовну аудіо
метрію, визначення порогової чутливості до тонів розширеного діапазону частот (10, 12, 14 і 16 кГц) до і в процесі лікування;
- визначення інтенсивності суб'єктивного шуму та його частоти;
- проведення акустичної імпедансометрії (динамічна тимпанометрія та визначення параметрів АРВМ);
- реєстрація слухових викликаних потенціалів (стовбуромозкових та коркових);
- отоакустична емісія (при необхідності);
- визначення стану церебральної гемодинаміки (судин каротидної та вертебрально-базилярної систем за даними РЕГ);
- дослідження функціонального стану ЦНС (біоелектричної активності головного мозку за даними ЕЕГ);
- визначення функції вестибулярного аналізатора;
- вивчення стану серцево-судинної системи (електрокардіографія, ехокардіографія, вимірювання AT);
- ультразвукова допплерографія судин голови та шиї, особливо при наявності у хворих ознак вертебрально-базилярної не достатності та асиметричних показниках РЕГ;
- загальний аналіз крові та сечі, оцінка стану системи згортання (час згортання, тромбоцити, коагулограма), аналіз на цукор крові, біохімічний аналіз крові (за показаннями);
- консультація в окуліста та визначення стану очного дна;
- використання додаткових методів дослідження та залучення інших спеціалістів (невропатолога, кардіолога, терапевта та ін.) в разі необхідності;
- МРТ в окремих випадках (при підозрі на невриному VIII нерва, при асиметричних аудіограмах, розпаді рефлексу за даними імпедансометрії, при наявності локальних змін та асиметрії альфа-ритму на ЕЕГ, застійних змінах на очному дні, при СНП травматичного характеру із тяжким струсом мозку, при виражених порушеннях за даними реєстрації СВП та ін.). Все це сприяє вибору цілеспрямованої тактики диференціального лікування хворих з СНП.
Дані літератури і результати власних досліджень свідчать про те, що СНП - це не локальне ураження, а захворювання організму із залученням в процес багатьох органів і систем. Наші багаторічні дослідження показали, що незалежно від генезу СНП та її перебігу, поряд з відхиленнями в стані не тільки периферичного, але і центральних (стовбуромозкового і коркового) відділів слухового аналізатора, спостерігаються певні порушення церебральної гемодинаміки, функціонального стану ЦНС, дисфункція вестибулярного апарату, виражені в тій чи іншій мірі. Це свідчить про те, що цілеспрямований підхід до лікування пацієнтів з СНП потребує врахування не тільки аура-льних, але і екстраауральних порушень. І в кожному конкретному випадку СНП потрібен індивідуальний диференційований підхід до призначення терапії.
Отримані нами результати та дані літератури свідчать про те, що порушення церебральної гемодинаміки часто передують розвитку СНП. Тому при СНП будь-якої етіології в гострому чи хронічному періоді в першу чергу слід приділяти увагу саме стану мозкового кровообігу і спрямовувати лікувальні заходи на нормалізацію тонусу судин, кровонаповнення та покращання венозного відтоку. В цьому плані добре себе зарекомендували кавінтон, серміон, вінпоцетин, АТФ, компламін, теонікол, папаверин, дибазол та ін. Слід зазначити, що, за нашими даними, всі вітаміни групи В та біогенні стимулятори (фібс, алоє), а також електропроцедури підвищують (переважно і без того високий) тонус судин головного мозку і можуть викликати ангіоспазм та прогресування СНП, погіршення функції вестибулярного аналізатора. Тому переважній більшості хворих з СНП вітаміни цієї групи та біогенні стимулятори протипоказані.
Результати проведених нами досліджень показали, що при визначенні тактики лікування осіб з СНП доцільно враховувати і дані про стан серцевої діяльності за показниками ЕКГ. У випадках наявності патолопї серцево-судинної системи пацієнтам з СНП найчастіше доводиться призначати сульфокамфокаїн, валокардін, пумпан, кардіплант, глюкозу, вітамін С, предуктал, а при підвищеному артеріальному тиску -аріфон, хомвіотензин, папаверин, дибазол, папазол, інстенон, егілок, андіпал, капотіазид, каптоприл, берліприл, клофелін, енанап та ін. (доцільно вирішувати з терапевтом).
При запамороченнях та змінах у вестибулярному апараті, окрім ноотропілу, предукталу, кавінтону, доцільно додатково призначити стугерон або цинарізин (в залежності від AT та даних вестибулометрії і наявності ангіоспазму), а також в окремих випадках - бета серк.
При СНП та порушеннях в центральних відділах слухового аналізатора, особливо стовбуромозкових, а також при зацікавленості діенцефальних та стовбуромозкових структур головного мозку доцільно парентеральне введення церебролізину, ноотропілу, актовегіну, мілдронату.
Слід звертати увагу на те, що хворі з СНП часто мають лабільний стан ЦНС (підвищена дратливість, швидка зміна настрою), порушення сну (поверхневий сон, тривале засинання, немає відчуття бадьорості після сну та ін.). Таким особам доцільно призначати заспокійливі препарати та нормалізуючі сон, але з урахуванням картини ЕЕГ та артеріального тиску (дормиплант, настійка піону, Новопасіт, нервофлкжс, персен, санасон, препарати валеріани, мікстури Кватера, Русельського та ін.).
Найтяжче піддаються лікуванню хворі з СНП, у яких спостерігалися зміни в стовбуромозкових та лімбіко-ретикулярних структурах слухового аналізатора за даними КСВП і ДСВП, а також у випадках, де на ЕЕГ мають місце зміни в діенцефальних, діенцефально-стовбурових та медіобазальних відділах головного мозку, особливо на фоні зниженої його біоелектричної активності. Тяжкий перебіг СНП має місце при зниженому пульсовому кровонаповненні у вертебрально-базилярній системі, з вираженим підвищенням тонусу мозкових судин та утрудненням венозного відтоку. В таких випадках необхідне досить тривале комплексне цілеспрямоване лікування з урахуванням якомога більшої кількості факторів.
Найчастіше такі зміни спостерігаються у хворих з СНП, які мали контакт з радіацією, навіть при невеликих порушеннях функції звукосприйняття за даними суб'єктивної аудіометрії.
В лабораторії професійних порушень голосу і слуху Інституту отоларингології ім. проф. О.С. Коломійченка АМН України напрацьований великий матеріал щодо комплексної терапії осіб з СНП різного генезу з урахуванням у них даних всебічного дослідження стану слухового аналізатора, ЦНС і серцево-судинної системи за допомогою психоакустичних, електрофізіологічних, електроакустичних методик, для чого підібрано комплекс сучасного обладнання. В кожному конкретному випадку застосовується індивідуальний підхід з урахуванням відхилень в показниках РЕГ, ЕЕГ, ЕКГ, КСВП, ДСВП, АРВМ, УЗДГ та ін. Причому, на наш погляд, при визначенні тактики лікування більше значення має всебічна оцінка стану конкретного хворого, а не лише з'ясування генезу приглухуватості (тим більше, що досить часто чітко визначити його практично неможливо), оскільки може бути однаковий стан слухового аналізатора у пацієнтів з різними чинниками захворювання, а при дії одного й того ж етіологічного фактора можуть спостерігатись суттєві відмінності у результатах дослідження слухової функції. Хоча, безумовно, існують певні особливості розвитку і перебігу СНП в залежності від її генезу.
При гострій чи хронічній СНП, яка розвивається внаслідок вірусних інфекцій (грип, гостра респіраторна інфекція, парагрип, аденовірусна інфекція та ін.) лікування ми починаємо з внутрішньовенного введення неогемодезу чи реополіглюкіну, а також 40 мл розчину глюкози з 5% - розчином вітаміну С - по 2-3 мл, які теж мають і дезінтоксикаційну властивість (попередньо перевіривши вміст цукру в крові і при відсутності гіпертонічної хвороби).

На мал. 1 наведена аудіограма у пацієнтки P., 43 p., з СНП, яка виникла після перенесеного грипу.
Захворіла вона 2 тижні тому. Через тиждень з'явився високочастотний шум на обидва вуха. При шумометрії високочастотний шум (2 кГц) - на 25 дБ вище слухового порогу. За даними реєстрації СВП - зацікавленість коркових структур слухового аналізатора без наявності ознак дисфункції в його стовбуромозкових структурах. На РЕГ — низький судинний тонус в усіх відведеннях. Пульсове кровонаповнення - задовільне. Мають місце додаткові хвилі на катак-ротичній частині РЕГ-кривої, що свідчить про наявність інтоксикації. На ЕКГ - помірні дистрофічні зміни міокарду; AT - 100/60 мм рт. ст. Виявлені ознаки подразнення коркових структур головного мозку за даними ЕЕГ. Хвора отримала наступне лікування: 1) неогемодез - 200,0 мл в/в щоденно № 3, а потім АТФ - 1,0 мл в/м № 20 і церебролізин - 2,0 мл в/м № 20 вранці; 2) актовегін - 2,0 мл в/м № 20 мл (вдень); 3) глюкоза 40% -20,0 мл з 5% розчином вітаміна С - 3 мл та 2 мл кокарбоксилази на протязі 14 днів (до нормалізації тонусу мозкових судин), а потім 5% розчин вітаміна С - по 2 мл в/м, № 10; 4) предуктал - по 1 т. З рази на день, 2 міс; 5) ноотропіл - по 5 мл в/м № 15, а потім по 1 капсулі х Зр. на день, 2 тижні; 6) стуге-рон - по 1 таблетці х 3 рази на день, 1 міс; 7) настій піону - по 1 чайній ложці 3 рази на день, 1 міс. Після лікування покращилися показники тональної і мовної аудіометрії та "живої" мови, зник шум у вухах та кволість, відновилася працездатність.

На мал. 2 наведена аудіограма у пацієнтки М., 47 р., з гострою СНП після аденовірусної інфекції, з приводу якої вона не лікувалася. На протязі захворювання її періодично турбувало закладання вух, що після застосування судинозвужуючих крапель в ніс (галазоліну) проходило. На 7-й день після перенесеної аденовірусної інфекції на фоні психоемоційного перевантаження хвора почала швидко втрачати слух на праве вухо. Аудіометрично у неї визначалася тяжка СНП з відсутністю 50% розбірливості навіть цифрового тесту Харшака. СВП справа не реєструвались, зліва - в межах норми. Крім порушення слуху, обстежувана скаржилась на запоморочення, кволість, порушення сну. На ЕЕГ - подразнення коркових структур головного мозку з ознаками дисфункції діенцефальних відділів на фоні дещо зниженої біоелектричної активності, а на ЕКГ - помірні дистрофічні зміни міокарду; AT - 95/60 мм рт. ст.; на РЕГ - виражене зниження тонусу мозкових судин в усіх відведеннях; знижене пульсове кровонаповнення у вертебрально-базилярній системі. Після проведеної терапії (реополіглюкін, пентоксифілін, АТФ, церебролізин, рибоксин, глюкоза з вітаміном С, актовегін, ноо-тропіл, стугерон, предуктал, настій піону) у пацієнтки значно покращився слух на тони, з'явилося сприйняття мовних тестів, трохи поліпшилось сприйняття шепітної та розмовної мови. Покращились показники РЕГ, ЕЕГ, ЕКГ та СВП.
Щодо лікування хворих з СНП в різних вікових групах, то у нас підхід такий же. Незважаючи на вік, всім особам з СНП в гострому чи хронічному періоді треба проводити диференційовану комплексну терапію. Ми не поділяємо думку деяких лікарів, що пацієнтів з хронічною СНП, а особливо з віковими порушеннями слуху, не слід лікувати. Вік не є перешкодою для повноцінного лікування при СНП будь-якого генезу.

На мал. З наведена аудіограма робітника К., 58 p., зі стажем роботи в шумі 23 роки. Його турбувало порушення слуху, але значно більше йому заважав шум у вухах, погана переносимість гучних звуків, головний біль у скроневих ділянках. Аудіомет-рично слух на тони конвенціонального діапазону частот знаходився в межах фізіологічної вікової норми. Показники СВП були майже в межах норми.
На РЕГ - явища ангіоспазму на фоні помірного підвищення тонусу мозкових судин та утруднення венозного відтоку в усіх відведеннях, особливо в каротидній системі., Пульсове кровонаповнення - задовільне. На ЕЕГ - явища подразнення коркових структур головного мозку. ЕКГ - явища міокардіодистрофії, AT - 120/70 мм рт. ст. Після проведеного нами лікування (папаверин, АТФ, церебролізин, мілдронат, актовегін, серміон, персен, мікстура Руссельського) у хворого покращилася слухова функція як в конвенціональному, так і в розширеному діапазоні частот, слух став кращим за вікову норму. Крім того, у нього зник шум у вухах та сильний головний біль.
Наведені приклади свідчать про те, що не завжди необхідно зважати на вікові зміни в слуховому аналізаторі за даними аудіометрії і обов'язково слід призначати терапію таким хворим, особливо, коли у них є скарги не тільки на стан слухової функції, але і на стан серцево-судинної системи, ЦНС та мозкового кровообігу.
За нашими спостереженнями, при прискореному старінні часто зустрічаються порушення в коркових відділах слухового аналізатора за даними реєстрації ДСВП та ознаки атеросклеротичних порушень за показниками РЕГ і ультразвукової допплерографії судин голови та шиї. Цим пацієнтам доцільне тривале призначення серміону, ноотропілу, кавінтону і предукталу. Після лікування покращувалась розбірливість мови, хоча тональна аудіограма була незмінною або з невеликим покращанням. Хворі відмічали зникнення або зменшення дратливості, покращання сну. Позитивні зміни відмічалися і на ЕЕГ: підвищувалася альфа-активність і знижувалась повільнохвильова.

На мал. 4 наведена аудіограма у хворої Ж., 21 p., з гострою початковою СНП після стресу. Хворіє вона біля 2 тижнів, не лікувалася. Крім порушення слуху та шуму у вухах, її турбували сильні головні болі та підвищена дратливість, а також порушення сну. AT - 145/95 мм рт. ст. За даними реєстрації СВП - зацікавленість коркових структур слухового аналізатора. Показники КСВП - в межах норми. На ЕЕГ - ознаки подразнення коркових структур головного мозку. В області ВЧ діапазону порушення слуху на тони було більш вираженим, ніж в конвенціональному. Шум - низькотональний (0,5 кГц) з інтенсивністю 15 дБ вище порогу. На РЕГ - виражене підвищення тонусу мозкових судин, ангіоспазм та утруднення венозного відтоку в усіх відведеннях. Пульсове кровонаповнення - задовільне, ЕКГ - в межах норми. Пацієнтка отримала наступне лікування: папаверин, дибазол, ноотропіл, АТФ, церебролізин, теонікол, актовегін, ново-пассіт, санасон, мікстуру Русельського.
Ангіоспазм мозкових судин зник через 5 днів лікування і відразу ж покращилась слухова функція (мал. 4, крива 2) -практично нормалізувалась в конвенціональному діапазоні частот, однак в області високочастотного діапазону було лиш невелике покращання. Залишилася збудливою ЦНС за даними ЕЕГ і були подовженими ЛП компоненту N2 ДСВП справа і зліва, відповідно, до 275,5 та 270 мс. Довелося продовжити терапію ще на 3 тижні до нормалізації показників ДСВП та ЕЕГ. Покращився слух до норми і у високочастотному діапазоні (мал. 4, крива 3).

На мал. 5 представлено наше спостереження за хворим Т., 29 років, з СНП після лікування канаміцином з приводу запалення легень. Пацієнт звернувся із скаргами на порушення слуху і шум у вухах, які з'явилися через 1,5 міс після прийому антибіотика. Йому був призначений неогемодез, церебролізин, АТФ, актовегін, глюкоза з вітаміном С, предуктал, ноотропіл, трентал, цін-нарізин, нервофлюкс та ін. На аудіограмі зареєстровано порушення слуху як в звичайному, так і в розширеному діапазонах частот. Мав місце розлад функції завитки, про що свідчать низькі величини диференціальних порогів (ДП) сили звуку, визначені за методом Люшера, в області 2 і 4 кГц та уповільнена розбірливість мовного тесту з прихованим ППР за Є.М. Харшаком.
Після лікування (церебролізин, актовегін, ноотропіл, компламін, АТФ, стугерон та ін.) спостерігається лише невелике покращання слухової функції в звичайному і розширеному діапазонах частот.

На мал. 6 приведено наше спостереження за хворою М., 27 років, з СНП судинного походження, яка отримувала наступне лікування: папаверин, дибазол, АТФ, церебролізин, кавінтон, ноотропіл, серміон,  актовегін, сульфокамфокаін, кардіплант,  санасон, нервофлюкс та ін.
 

На мал. 7 показана характерна аудіограма робітниці камвольно-суконного комбінату Т., 37 років, до і після лікування зі стажем роботи 11 років. Пацієнтка отримувала наступне лікування: церебролізин,  АТФ, енцефабол, актовегін, кавінтон, аміналон, настій глоду, теонікол, м-ра Кватера та ін.

На мал. 8 наведена аудіограма хворого О., 38 років, (ліквідатор наслідків аварії на ЧАЕС) до і після лікування. Він отримував такі ліки: неогемодез, папаверин, дибазол, церебролізин, АТФ, актовегін, ноотропіл, сульфокамфокаін, кавінтон, серміон, предуктал, мікстури Руссельскього і Кватера, нервофлюкс, санасон та ін.
Наведені приклади свідчать про доцільність врахування не тільки ауральних, але і екстраауральних змін при терапії осіб з СНП будь-якого походження в гострій чи хронічній формі.
Лікування ми призначали всім пацієнтам з СНП незалежно від віку та генезу захворювання, в результаті чого у більшості з них (у 63,4% - при СНП радіаційного генезу, у 73,4% - при дії шуму та у 76,2% - з судинним захворюванням) покращились показники тональної і мовної аудіометрії на 15 дБ і більше в області досліджуваного діапазону частот або тільки мовної аудіометрії, а також шепітної і розмовної мови; а у частини обстежених покращився слух на тони в розширеному діапазоні частот. У переважної більшості хворих незалежно від генезу СНП нам вдалося стабілізувати процес або зупинити його швидке прогресування. Крім того, пацієнти, які користуються слуховими апаратами, відмічали більш комфортне сприйняття та покращання розбірливості, хоча аудіометрично слух у них нерідко залишався без змін. Зазначимо також, що після проведеної терапії у більшості осіб з СНП зникають головні болі, запаморочення, тяжкість в області потилиці, закладання у вухах, послаблюється або повністю зникає шум у вухах, зменшується втома, покращуються пам'ять і сон, підвищується працездатність.
Аналіз результатів багаторічних клінічних і наукових досліджень, проведених нами, дозволив виділити загальні підходи до лікування хворих з СНП. Цей алгоритм не є сталим, оскільки залежить від кількох чинників у кожному конкретному випадку. Однак він може бути основою при визначенні тактики терапії. В одних випадках необхідне використання всіх перелічених пунктів, в інших - тільки деяких. Варіюють також об'єм призначених ліків конкретних зазначених груп, їх доза та тривалість застосування, що залежить від характеру відповідних виявлених змін та наявності протипоказань. Однак дотримання такої тактики лікування сприяє підвищенню його ефективності.
Отже, запропонований нами підхід до терапії включає наступні пункти.
1. Дезінтоксикаційні препарати (при наявності ознак інтоксикації з цих заходів починається курс лікування). Частіше вони необхідні при СНП інфекційного та медикаментозного генезу, отруєннях, порушеннях функції нирок та ін.
2. Спазмолітичні засоби (при наявності спазму та підвищеного тонусу мозкових судин, що спостерігається у переважної більшості хворих з СНП будь-якого генезу).
3. Ліки, які стабілізують AT (причому важливо підтримувати нормальні показники не лише у гіпертоніків, а і у гіпотоніків та у осіб з лабільним AT).
4. Протизапальні, десенсибілізуючі, антибактеріальні препарати (у разі наявності запального процесу, розвитку СНП на фоні ГРВІ, ГРЗ).
5. У випадку гострої СНП - ендоауральний електрофорез із стрептокіназою (при хронічних формах не застосовується).
6. Препарати, які покращують мозковий кровообіг (в залежності від характеру і ступеня виявлених змін, які, за нашими даними, виявляються майже у кожному випадку).
7. Засоби, які сприяють покращанню функціонального стану ЦНС (ноотропні та препарати, що стимулюють метаболізм мозкової тканини), в залежності від виявлених змін, однак наявність препаратів даної групи обов'язкова навіть у базовому курсі.
8. Заспокійливі (майже у кожному випадку).
9. Препарати, які покращують реологічні властивості крові (при наявності від повідних змін).
10. У разі наявності ускладнень та тяжкого перебігу обов'язковим є залучення відповідних фахівців, додаткові обстеження та призначення.
11. Антиоксиданти (при необхідності).
12. Гіпербарична оксигенація (за показаннями).
13. ЛФК, масаж (ощадливий) - за показаннями.
14. Фізметоди (за показаннями).
Курс терапії триває не менше 3 тижнів, як правило, 1-1,5 міс. Але в одних випадках увесь період проводиться досить інтенсивна терапія, в інших - лише на початку курсу, а потім залишається лише більш тривалий прийом 1-2 препаратів в залежності від стану хворих.
Запропонований нами метод лікування при СНП обґрунтовано науковими розробками та тривалими клінічними спостереженнями із застосуванням достатнього комплексу діагностичних методик.
Отже, грунтуючись на існуючих на сьогоднішній день наукових дослідженнях і уявленнях, можна стверджувати, що терапія при СНП може бути тільки комплексною. Якою б великою не була спокуса віднайти спосіб лікування при СНП будь-якого генезу і перебігу за допомогою однієї сталої схеми з мінімумом лікарських засобів, а тим паче - із застосуванням монотерапії, необхідно раз і назавжди зрозуміти, що це просто неможливо.
Таке складне і багатогранне за своєю суттю захворювання потребує тільки комплексного підходу з детальним аналізом всіх діагностичних відомостей та індивідуальною корекцією в кожному конкретному випадку. Це, безумовно, вимагає певних зусиль, широких діагностичних можливостей та високої кваліфікації лікарів. Лікування хворих з СНП має проводитися з урахуванням відомих ланок патогенезу і стану органів і систем, пов'язаних зі слуховим аналізатором, при можливості - з впливом на етіологічні чинники, а також з обов'язковим включенням системного та індивідуального підходу.

Надійшла до редакції 07.06.05.

©  Т.В.Шидловська, Т.А.Шидловська, 2005

ОБЩИЕ ПРИНЦИПЫ ДИАГНОСТИКИ И ЛЕЧЕНИЯ БОЛЬНЫХ С СЕНСОНЕВРАЛЬНОЙ
ТУГОУХОСТЬЮ

Шидловская Т.В., Шидловская Т.А. (Киев)

Резюме

В статье систематизирован многолетний опыт лаборатории профессиональных нарушений голоса и слуха Института отоларингологии им. проф. А.И. Коломийченко АМНУ по проблеме диагностики и лечения сенсоневраль-ной тугоухости, вопросы решения которой являются одним из основных направлений её научной и клинической работы. Показано, что только полный объем обследования больных с СНТ, который должен включать не только всестороннюю оценку состояния слухового анализатора, но и исследование органов и систем, оказывающих влияние на слуховую систему и течение заболевания, может обеспечить должное количество информации для выбора целенаправленной терапии. Лечение такого сложного в плане этиологии и патогенеза заболевания может быть только комплексным с учетом данных электроакустических, психоакустических и электрофизиологических исследований. Эффективность его зависит от многих факторов, среди которых большое значение имеет патогенетическое обоснование лечебной тактики, учет ауральных и екстрааураль-ных нарушений, обеспечение системности и индивидуального подхода, срок обращения больных, наличие осложнений и сопутствующих заболеваний. На основании анализа результатов научных разработок и длительных клинических наблюдений определены и сформулированы общие подходы к диагностике и комплексному лечению лиц с перцептивными нарушениями слуха, которые будут полезны в практической оториноларингологии.

 

GENERAL PRINCIPLES OF DIAGNOSIS AND THEATMENT OF PATIENTS WITH SENSONEURAL
HEARING DISORDERS

Shidlovskaya T. V., Shidlovskaya ТА. (Kiev)

Summary

The experience of the Otolaryngology Institute laboratory dealing with professional disorders of voice and hearing diagnosis and treatment of sensoneural hearing disorders. Has been systematized in this article. The solution of these problems is one of the main directions of the scientific and clinical work of this laboratory. It has been shown that only a full-scale examination of patients suffering from sensoneural hearing disorders including not only complex estimate of hearing analyzer condition, but also the investigation of organs and system which influence the hearing system and the course of the disease, can provide the necessary amount of information for the choice of purposeful therapy.



Т.А. ШИДЛОВСЬКА, К.Ю. КУРЕНЬОВА, Л.А. ТРИНОС ДО ПИТАННЯ КЛАСИФІКАЦІЇ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ ПОРУШЕНЬ ГОЛОСОУТВОРЕННЯ - опубліковано: Журнал вушних, носових і горлових хвороб, № 2, 2010 р.

Т.А. ШИДЛОВСЬКА, Т.В. ШЕВЦОВА ЧАСОВІ ПОКАЗНИКИ КОРОТКОЛАТЕНТНИХ СЛУХОВИХ ВИКЛИКАНИХ ПОТЕНЦІАЛІВ У РОБІТНИКІВ «ШУМОВИХ» ПРОФЕСІЙ З ПОЧАТКОВИМИ СЕНСОНЕВРАЛЬНИМИ ПРОЯВАМИ - опубліковано: Журнал вушних, носових і горлових хвороб, № 4, 2009 р.

Т.А. ШИДЛОВСЬКА, Т.В. ШЕВЦОВА ЧАСОВІ ПОКАЗНИКИ ДОВГОЛАТЕНТНИХ СЛУХОВИХ ВИКЛИКАНИХ ПОТЕНЦІАЛІВ У РОБІТНИКІВ З МАЛИМ СТАЖЕМ РОБОТИ В ШУМІ - опубліковано: Журнал вушних, носових і горлових хвороб, № 3, 2009 р.

О.П. ЯВОРОВСЬКИЙ, М.В. ВЕРТЕЛЕНКО, Т.В. ШИДЛОВСЬКА СЛУХОВІ ПОРУШЕННЯ В РЕЦЕПТОРНОМУ, СТОВБУРОМОЗКОВОМУ ТА КОРКОВОМУ ВІДДІЛАХ СЛУХОВОГО АНАЛІЗАТОРА ПРИ ДІЇ ШУМУ З УРАХУВАННЯМ ЙОГО ІНТЕНСИВНОСТІ ТА ХАРАКТЕРУ - опубліковано: Журнал вушних, носових і горлових хвороб, № 6, 2008 р.

Т. А. Шидловская, Т.В.Волкова ХАРАКТЕРИСТИКА КАЧЕСТВЕННЫХ ПОКАЗАТЕЛЕЙ РЕОЭНЦЕФАЛОГРАФИИ У ПАЦИЕНТОВ С УЗЕЛКАМИ ГОЛОСОВЫХ СКЛАДОК И С ПРЕДУЗЕЛКОВЫМ СОСТОЯНИЕМ - опубліковано: Российская оториноларингология, приложение №3, 2008 р.

Т.В. Шидловская, Т.А. Шидловская КОМПЛЕКСНОЕ ЛЕЧЕНИЕ СЕНСОНЕВРАЛЬНОЙ ТУГОУХОСТИ - опубліковано: Российская оториноларингология, приложение №3, 2007 р.

Т.А. ШИДЛОВСЬКА, Т.В. ВОЛКОВА АНАЛІЗ СКАРГ ТА АНАМНЕСТИЧНИХ ДАНИХ У ХВОРИХ З ВУЗЛИКАМИ ГОЛОСОВИХ СКЛАДОК ТА ПЕРЕДВУЗЛИКОВИМ СТАНОМ - опубліковано: Журнал вушних, носових і горлових хвороб, № 1, 2008 р.

Т.В. ШИДЛОВСЬКА, Т.А. ШИДЛОВСЬКА, Г.І. ГЕРАСИМЕНКО СТАН СТОВБУРОМОЗКОВИХ СТРУКТУР СЛУХОВОГО АНАЛІЗАТОРА У ПАЦІЄНТІВ З СЕНСОНЕВРАЛЬНИМИ ПОРУШЕННЯМИ ПРИ ПОЧАТКОВИХ СТАДІЯХ РОЗВИТКУ ГІПЕРТОНІЧНОЇ ХВОРОБИ - опубліковано: Журнал вушних, носових і горлових хвороб, № 1, 2008 р.

O.I. МАЛЕЖИК, Т.В. ШИДЛОВСЬКА, О.Л. ОСАДЧУК, Т.В. ШЕВЦОВА СПІВВІДНОШЕННЯ МІЖ ПОКАЗНИКАМИ АУДІОМЕТРІЇ ТА ЕЛЕКТРОКАРДІОГРАФІЇ У ПАЦІЄНТІВ З ПОЧАТКОВОЮ ГІПЕРТОНІЧНОЮ ХВОРОБОЮ ТА У ОСІБ ІЗ СКАРГАМИ НА ГОЛОВНИЙ БІЛЬ - опубліковано: Журнал вушних, носових і горлових хвороб, № 4, 2007 р.

Т.В. ШИДЛОВСЬКА, КВ. ОВСЯНИК, М.С. КОЗАК, 0.І. МАЛЕЖИК ЦЕРЕБРАЛЬНІ ГЕМОДИНАМІЧНІ ТА СЛУХОВІ ПОРУШЕННЯ У ПАЦІЄНТІВ З ПОЧАТКОВОЮ ГІПЕРТОНІЧНОЮ ХВОРОБОЮ - опубліковано: Журнал вушних, носових і горлових хвороб, № 4, 2007 р.

Т.А. ШИДЛОВСЬКА, Л. Д. МАЛКОВИЧ ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОКАЗНИКІВ ЕЕГ У ХВОРИХ З СЕНСОНЕВРАЛЬНОЮ ПРИГЛУХУВАТІСТЮ, ЯКІ СТРАЖДАЮТЬ НА ЦУКРОВИЙ ДІАБЕТ І АБО II ТИПУ - опубліковано: Журнал вушних, носових і горлових хвороб, № 2, 2007 р.

Т.В. ШИДЛОВСЬКА, Т.А. ШИДЛОВСЬКА, К.Ю. КУРЕНЬОВА, Г. С. СЕРБІН НАШІ СПОСТЕРЕЖЕННЯ ПРИ ЛІКУВАННІ ХВОРИХ З ПОЧАТКОВОЮ СЕНСОНЕВРАЛЬНОЮ ПРИГЛУХУВАТІСТЮ - опубліковано: Журнал вушних, носових і горлових хвороб, № 6, 2006 р.

Шидловская Т.А., Мухина И.В., Куренева Е.Ю., Ишенко А.Д. КЛИНИКО-АУДИОЛОГИЧЕСКАЯ ХАРАКТЕРИСТИКА РАБОЧИХ ТЕКСТИЛЬНОЙ ПРОМЫШЛЕННОСТИ С СЕНСОНЕВРАЛЬНОЙ ТУГОУХОСТЬЮ - опубліковано: Український журнал з проблем медицини праці, № 3 (7), 2006 р.

Т.В.ШИДЛОВСЬКА, Т.А.ШИДЛОВСЬКА ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ДІАГНОСТИКИ І ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ З СЕНСОНЕВРАЛЬНОЮ ПРИГЛУХУВАТІСТЮ - опубліковано: Журнал вушних, носових і горлових хвороб, № 4, 2005 р.

ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ДІАГНОСТИКИ І ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ З СЕНСОНЕВРАЛЬНОЮ ПРИГЛУХУВАТІСТЮ опубліковано: газета МОЗ України і галузевої профспілки "ВАШЕ ЗДОРОВ'Я", № 09 (834) 07.03 - 13.03.2006 р.

Д.І.ЗАБОЛОТНИЙ, Т.В.ШИДЛОВСЬКА, Т.А.ШИДЛОВСЬКА НАШ ДОСВІД ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ З СЕНСОНЕВРАЛЬНОЮ ПРИГЛУХУВАТІСТЮ З УРАХУВАННЯМ У НИХ СТАНУ СЛУХОВОЇ ФУНКЦІЇ ТА ЦЕНТРАЛЬНОЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ - опубліковано: Журнал вушних, носових і горлових хвороб, № 2, 2001 р.

С.Б.СЕЛЕЗНЬОВ, Т.В.ШИДЛОВСЬКА ДІАГНОСТИКА ЛАТЕНТНОЇ ДИСФУНКЦІЇ СЛУХОВОЇ ТРУБИ - опубліковано: Журнал вушних, носових і горлових хвороб, № 2, 2001 р.

Т.А.Шидловська, ЕЛЕКТРОФІЗІОЛОГІЧНІ ПОКАЗНИКИ СТАНУ РІЗНИХ ВІДДІЛІВ СЛУХОВОГО АНАЛІЗАТОРА В ОСІБ З НОРМАЛЬНИМ ГОЛОСОМ ТА З ФУНКЦІОНАЛЬНИМИ ЙОГО ПОРУШЕННЯМИ, опубліковано: НАН України, Інститут фізіології ім. О.О.Богомольця, "ФІЗІОЛОГІЧНИЙ ЖУРНАЛ" том 43 № 5-6 1997 р

Тамара ШИДЛОВСЬКА, ШУМ, СЛУХ, ЗДОРОВ'Я, опубліковано: НАН України, Товариство "Знання", щорічник "НАУКА І КУЛЬТУРА" випуск 21, Київ 1987 р.

© 2010, Шидловська Т.В., Шидловська Т.А.