ЛАБОРАТОРІЯ ПРОФЕСІЙНИХ ПОРУШЕНЬ ГОЛОСУ І СЛУХУ

Наші публікації

Тамара ШИДЛОВСЬКА

ШУМ, СЛУХ, ЗДОРОВ'Я

опубліковано: НАН України, Товариство "Знання",
щорічник "НАУКА І КУЛЬТУРА" випуск 21, Київ 1987 р.

ТАМАРА ВАСИЛІВНА ШИДЛОВСЬКА —доктор медичних наук.
Народилася в селі Демидові на Київщині. Закінчила Київський медичний інститут імені О. О. Богомольця. Вчилася у знаменитого отоларинголога Олексія Сидоровича Коломійченка, працювала (з 1962) разом з ним у Київському науково-дослідному інституті і отоларингології (тепер імені О. С. Коломійченка). Заснувала тут лабораторію досліджень професійних порушень слуху; започаткувала використання сучасних методів математики і кібернетики органів слуху. Автор багатьох наукових праць.

Бурхливий розвиток техніки зумовлює підвищення інтенсивності виробничого шуму із значним перевищенням гранично допустимих рівнів, встановлених за санітарними нормами. І живемо ми сьогодні в індустріальних центрах, де виникають справжні припливи шумових хвиль, потужність яких — немислима колись — все більше перевищує здатність організму людини протистояти їм.
Дедалі гостріше ми починаємо усвідомлювати, що світ нині впритул став перед проблемою шумового забруднення. Наші вуха потребують великої поваги до себе і ми повинні зважати на це. Якщо наступ шуму наростатиме, то ми приречемо себе на неминучу глухоту.
Звуки сучасної техніки — найголосніші і найтриваліші звуки середовища, що нас оточує. Саме вони згубно впливають на наш слух, руйнують природні акустичні ритми нашого життя, заглушають трепетне звучання живої людини. І якщо ми хочемо повернути собі колишню красу і гармонійність звукового ландшафту, нам необхідно перш за все взяти під контроль технічні шуми.
Виправити становище ми зможемо тільки в тому випадку, коли в своєму ставленні до предметів, що стають джерелом шуму, не керуватимемось міркуваннями негайного зиску і навчимося стишувати надто голосні і дратівливі звуки, цінувати тихі куточки і тихі хвилини свого життя; якщо зрозуміємо, що кожному звукові повинен бути строго відведений свій час.
Вухо — один із найскладніших і найдовершеніших органів людини. Анатомічно воно складається з трьох відділів: зовнішнього, середнього і внутрішнього, кожен з яких має свою функцію. Зовнішнє вухо в свою чергу складається з вушної раковини, зовнішнього слухового проходу і закінчується барабанною перетинкою. За нею розташовані порожнини середнього вуха: барабанна порожнина, слухова труба, повітропроникна система соскоподібного відростка. Слухові кісточки барабанної порожнини — молоточок, коваделко , і стременце — з'єднані між собою і становлять анатомічно й функціонально єдину систему, що тягнеться від барабанної перетинки до овального вікна внутрішнього вуха (лабіринту). Тут знаходяться два найважливіших аналізатори: слуховий — у завитку і вестибулярний (орган рівноваги) — у півкоковому переддвер'ї. Під впливом звукових коливань найскладніші процеси відбуваються у завитку, де звукова енергія трансформується в нервовий імпульс.
Окрім кісточок, у барабанній порожнині є два м'язи: той, що натягує барабанну перетинку, і м'яз стременця. У звичайних умовах обидва м'язи працюють як антагоністи. При надто голосних звуках м'язи середнього вуха майже не беруть участі в руках слухових кісточок. Тільки при дуже голосних звуках, особливо імпульсивних низько- і середньочастотних, вони починають виконувати свою функцію і, різко скорочуючись і натягаючи низочку слухових кісточок, значно притлумлюють інтенсивність звукових коливань. Таким чином, м'язи виконують захисну роль, запобігаючи ушкодженню звуковими сигналами слухових клітин внутрішнього вуха.
Поряд з таким повітряним шляхом проведення звуків існує і кістковий шлях. Під впливом звукових коливань повітря, а також при безпосередньому контакті людини з джерелом звуку (через підлогу, під час стикання голови з камертоном, музичним інструментом тощо) звукові коливання досягають кісткової капсули внутрішнього вуха, внаслідок чого відбувається деяке коливання лабіринтної рідини. А далі повторюється той же складний процес перетворення механічних коливань звукової хвилі в нервовий процес сприйняття звуків. Звукові коливання викликають подразнення (збудження) нервових клітин внутрішнього вуха, яке передається на слуховий нерв, потім складними нервовими шляхами досягає кори головного мозку, що й обумовлює слухове відчуття.
Найважливішою особливістю вуха є здатність сприймати складні звуки різного, не тільки основного тону, а й гармонік (обертонів). Ці дивовижні властивості вуха — його здатність диференціювати звуки за висотою, силою і тембром — давно цікавлять дослідників. Частота звуків, яку здатне сприйняти людське вухо, перебуває в межах від 10 до 20 000 коливань на секунду. В останні роки доведено можливість слухового відчуття звуків і вищого порядку — до 200 000 коливань на секунду (ультразвуки), але вони сприймаються уже без розрізнення частоти.
Отже, вухо людини — інструмент, здатний реєструвати коливання сили звуку в діапазоні від ледь відчутних звуків малої інтенсивності до звуків, що перевищують цю інтенсивність до мільйона разів. Тому для вимірювання сили звуку застосовується логарифмічна шкала децибел (дБ). Кожне підвищення звукового тиску на 10 дБ означає подвоєння суб'єктивно сприйнятої інтенсивності звуку. Між інтенсивністю звуку, що відповідає порогові чуткості, і ревінням реактивного двигуна, яке може спричинити справжній фізичний біль, розрив приблизно в 120—130 дБ (див. таблицю).
З точки зору наук, що вивчають поведінку людини, явища, які ми називаємо «звуками», можна розділити на три основних категорії: перша — мова, друга — музика і третя — шум. Через звук — звук мови — ми засвоюємо все багатство знань, соціального досвіду. Через звук — звук музики — ми збагачуємо свій емоціональний світ, вчимося не тільки мислити, а й відчувати. Людський звук — це соціальний звук і світ людського звука — соціальний світ.
Музика дуже інтенсивно впливає на вегетативну нервову систему людини, особливо^ на серце, органи дихання і кровообіг. Результати вивчення цих фізіологічних реакцій дають можливість стверджувати, що, наприклад, біт-музика сприймається не тільки через слухові органи, а й шкірою, органами дихання, серця, музика впливає на весь організм людини. Ще важливіші дослідження щодо впливу на організм людини надпотужних за інтенсивністю звуків. Вони дають змогу виявити значно глибші зміни в звуковому аналізаторі і нервовій системі, які зачіпають безпосередньо головний мозок.
Вважається, що шум — це категорія звуків, що заважає або дратує. При шумі люди морщаться. Вони витримують тільки певну дозу шуму, а якщо він не припиняється, то виникає напруження, роздратованість, нервозність і навіть справжні больові відчуття.
Молоді, як правило, витримують шуми значно більшої інтенсивності, ніж люди похилого віку, і грюкіт тарілок у оркестрі або пронизливий спів, який подобається підліткові, може цілком вивести з себе людину середнього віку. Смаки й характер слухача змінюється від покоління до покоління.
Віками шум був інструментом війни. Звуки сурм і барабанний бій спонукали людей до дії. Разом з тим шум часто використовують у діагностиці. Органи, що мають дефекти і ушкодження, створюють характерні шуми, і лікарі-клініцисти повинні вміти розпізнавати ці шуми. Хрускіт у суглобах, шуми в серці, хрипи в грудях, перистальтика в кишечнику — ці і багато інших шумів у тілі людини впродовж століть були орієнтиром при встановленні діагнозу; спочатку лікар вислуховував їх тільки власним вухом, а пізніше — за допомогою технічних засобів. Сучасні спеціальні методи фонокардіографії можуть надати повну інформацію при захворюваннях серця.
І зовсім інше — надмірний вплив зовнішніх шумів. У тих, хто працює в таких умовах, спостерігається пониження слуху, з'являється головний біль, шум у вухах, а іноді втрата рівноваги, нудота й інші негативні явища. Шум стає причиною швидкої втоми, призводить до зниження уваги, продуктивності праці і появи браку в роботі. \ Шум шкідливо впливає на серцево-судинну і центральну нервову систему, порушує роботу шлунка. Відомо, що тривалий вплив інтенсивного шуму на організм знижує продуктивність розумової праці до 60 відсотків, а фізичної до ЗО. У вітчизняній і зарубіжній літературі є повідомлення про те, що вуличний шум негативно впливає на самопочуття населення великих міст. Так, наприклад, встановлено, що шум інтенсивністю 71—:75 дБ спричиняє безсоння в 16 відсотків мешканців шумних вулиць, а при рівні 76— 80 дБ — у 64. Економічні втрати, яких завдають шуми, перевершують втрати від будь-якого захворювання.
Ступінь зниження слухової чутливості залежить від інтенсивності та частоти звуку і прямопропорціональний часові перебування в умовах шумного виробництва. В структурі профзахворювань за останні 10 років приглухуватості, тобто порушенням слухової функції, належить найбільша питома вага (50%). Тому проблема боротьби з шумом має велике соціальне, гігієнічне і економічне значення, є однією з головних у загальному комплексі проблем охорони праці.
Допустимі рівні шуму встановлено залежно від характеру роботи і умов її виконання. Так, для приміщень, де працюють люди розумової праці, наприклад, для конструкторських бюро, рівень постійного шуму не повинен перевищувати 50 дБ. У кабінетах спостереження із телефонним зв'язком норми шуму не повинні перебільшувати 65 дБ, а без телефонного зв'язку — 80 дБ. На постійних робочих місцях допускаються рівні звуку 85 дБ. Для тонального та імпульсного шумів норми на 5 дБ менші.
Зони з рівнем звуку понад 85 дБ слід позначати знаками небезпеки. Працюючих у цих зонах адміністрація повинна забезпечувати засобами індивідуального захисту. Забороняється навіть короткочасно перебувати в зонах з рівнями звукового тиску, що перевищує 135 дБ. Крім того, затверджено норми звукового тиску для робочих місць, де шум утворюється від роботи ультразвукового обладнання (75— ПО дБ).
Ці та інші регламентації закріплені системою стандартів безпеки праці, вивчені і введені Всесоюзним центральним науково-дослідним інститутом охорони праці (ВЦНДІОП) для практичного використання. Мінохорони здоров'я СРСР розроблено методичні рекомендації, що використовуються при оцінці темпів старіння осіб похилого віку масових професій на основі матеріалів періодичних оглядів; Держком-праці СРСР і ВЦРПС складено список виробництв, професій і робіт з важкими і шкідливими умовами праці, на яких забороняється використовувати труд осіб молодших вісімнадцяти років. Держстандартом визначено допустимі рівні шуми в житлових і громадських будівлях, а Мінкультури СРСР — аналогічні умови безпеки для культурно-освітніх закладів.
Допустимі рівні виробничого, громадського і побутового шуму, прийняті в нашій країні, найбільш гігієнічні. Показники їх на робочих місцях, наприклад, на 6 дБ нижчі, ніж у США, ФРН і Японії. І що важливо, основою для обгрунтування допустимих рівнів шуму є врахування дії його не тільки на слух, а й на інші системи та функції організму. Гігієнічні норми диференціюються також залежно від умов праці. Та чи не найголовніше те, що гігієнічні норми шуму в СРСР і країнах соціалістичного табору мають законодавчий характер.
Отже, річ у тім, як на місцях адміністрація, профспілкові комітети підприємств і установ вивчають ці документи, чи дотримуються гігієнічних норм, застережень і рекомендацій правового порядку, як сприяють налагодженню санітарної освіти серед широких верств робітників і службовців, населення взагалі.
Враховуючи, що умови праці нерідко не тільки стають причиною профзахворювань, а й впливають на захворюваність взагалі, наша держава витрачає великі кошти на створення сприятливих умов праці на промислових підприємствах і в сільському господарстві. Найоптимальнішим і найефективнішим методом боротьби з професіональною шумовою приглухуватістю є технічні заходи по зниженню рівнів виробничих шумів: заміна механізмів і агрегатів на малошумні, екранування шумних механізмів, удосконалення дистанційного управління і винесення його в ізольовані приміщення тощо. Проектувальники мають дбати про зниження шуму в осередку його утворення і разом з тим — про ізоляцію або обмеження його впливу на навколишнє середовище.
Коли ж знизити інтенсивність шуму до допустимого рівня не вдається, єдиним засобом індивідуального захисту стає застосування спеціальних навушників і вкладишів. їхнє основне призначення — понизити звуковий тиск, що впливає на барабанну перетинку, і тим самим запобігти розладу не тільки в органі слуху, а й у всьому організмові. В такий спосіб досягається най-значніше заглушення шуму (до 40— 45 дБ) в області високих частот, які особливо небезпечні для людини. Добір індивідуальних засобів захисту, як правило, здійснюють згідно спектрального складу шуму на робочому місці, а також комфортності їх застосування на даній робочій операції з врахуванням кліматичних умов.
Найефективніші й найкомфортніші для приглушення шумів вкладиші, виготовлені з волокнистих матеріалів. Вони не пошкодують шкіру, рівномірно заповнюють слуховий прохід і, щільно прилягаючи до його стінок, не тиснуть на них. При захворюваннях шкіри зовнішнього слухового проходу застосовують спеціальні навушники. Вони ефективніші і при високочастотному шумі. Серед навушників, які випускаються серійно, найкраще себе зарекомендувала розробка, підготовлена ВЦНДІОП.
Відомо, що чим вища тональність звуку або шуму, тим більша його несприятлива дія на орган слуху. Для різних частот визначені різні гранично допустимі рівні шумової інтенсивності. Низькочастотні шуми і звуки не спричиняють особливої шкоди для слуху на рівні інтенсивності до 100 дБ, для се-редньочастотних звуків межа — 85— 90 дБ, а для високочастотних — 75— 85 дБ.
Людина, хвора на приглухуватість, а особливо на глухоту (повну відсутність відчуття звуків), позбавлена багатьох радостей життя, обмежена у виборі професії, стає замкнутою, нелюдимою. Ці обставини впливають іноді на її психічний стан. Вже тільки це спонукає нас оберігати орган слуху. Треба сказати, що етіологічна роль шумового фактора в розвитку професійної приглухуватості сьогодні безсумнівна, але механізм розвитку цієї патології постійно доповнюється новими даними і становить досить складний і не вивчений повністю процес.
Особливо важливо в розвитку цього захворювання якнаираніше виявити стан, що межує між нормою і патологією. Це дає змогу своєчасно здійснити санітарно-гігієнічні і лікувально-профілактичні заходи і сприяє запобіганню професійній приглухуватості.
Проведені нами дослідження судин головного мозку показали, що в більшості робітників цеху сухої обробки тканин камвольно-суконного комбінату розпочалось підвищення судинного тонусу з явищами спазму, і це стало причиною найбільшої кількості скарг на головний біль (84 %). В той же час у цих робітників були порушені слухові функції, характерні при шумових впливах з порушенням сприйняття тонів у полосі частот 4000, 6000 і 8000 Гц, хоча шум був навіть трохи нижчий гранично допустимих рівнів (від 61,5 до 72 дБ). Під час вивчення умов праці обстежених виявилось, що вони постійно спостерігають за тканиною, яка рухається із швидкістю 16 метрів на хвилину, і повинні відмічати найдрібніші її дефекти, тобто їхня праця супроводжується високим зоровим і нервово-емоціональним напруженням. За даними А. Навакятикяна (1981), перенапруження сприяє розвиткові вегето-судинної дисфункції, що, вірогідно, під впливом постійного шуму, навіть з гранично допустимими рівнями, спричиняє слухові розлади. Про кумулятивний вплив (накопичувальний) свідчать дослідження, проведені І. Варениковим та Е. Денисовим (1981). Вони встановили, наприклад, що при тривалій постійній дії шуму різних параметрів у молодих здорових моряків спостерігається кумуляція функціональних порушень слухової системи, що потім призводить до органічних змін.
Безперечно, високе зорове і нервово-емоціональне напруження прямого впливу на професійні ушкодження звукового аналізатора не виявляє, проте погіршуючи функціональний стан організму в цілому, воно може побічно посилювати шкідливий вплив постійного шумового фактора навіть з гранично допустимими його рівнями. Ось чому при нормуванні шуму належить враховувати і ступінь напруженості праці. Науково обгрунтоване нормування шуму само собою є одним з найефективніших засобів профілактики професійної патології.
Відсутність чіткого уявлення про механізм виникнення патологічних порушень органа слуху під впливом виробничого шуму стає причиною багатоманітності рекомендацій і, як результат, недостатньо високої ефективності методів лікування — від 11,6 до 62 процентів. Причому за деякими даними у хворих з порушеннями слухової функції, спричиненими шумом, поліпшення взагалі не настає, і в кращому випадку, процес стабілізується.
Таку недосконалість лікування професійних порушень органа слуху, скоріше за все, можна пояснити тим, що патофізіологічні і морфологічні зміни в звуковому аналізаторі на різних стадіях патологічного процесу ще недостатньо вивчені. Не завжди береться до уваги механізм дії лікувальних речовин на кровообіг, особливості центральної нервової системи.
Скарги на відчуття важкості у голові, особливо в ділянці потилиці, запаморочення і пониження слуху досить часто виникають уже в перші роки роботи в шумі.
Пониження слуху з переважаючим ураженням основного завитка, його базальної або медіальної частини, що розвивається поступово в результаті тривалого впливу шуму, іноді стає причиною обмеження працездатності й інвалідності робітників у молодому віці, а, отже, і проблемою соціального значення.
Поява реоенцефалографії, одного з найбільш надійних методів визначення стану церебральної гемодинаміки, зробила можливим одержання об'єктивної інформації про стан тонусу судин мозку, їхню еластичність і наповнення кров'ю, а також венозний відтік. За даними літератури і в результаті наших досліджень з'ясовано, що в осіб, які працюють у цехах з підвищеним виробничим шумом, функціональний стан судин головного мозку і слухова чуттєвість взаємопов'язані.
Підвищення тонусу мозкових судин найчастіше супроводжують закладення у вухах, головний біль у ділянках потилиці, скронь і лоба. Спазм судин головного мозку спричиняє головний біль гострого характеру. Непрямі ознаки утруднення венозного відтоку — відчуття важкості в голові, суб'єктивний шум у вухах, дзвеніння, посилення головного болю при поворотах голови, кашель. Порушення в системі хребетних артерій (пониження пульсового кровонаповнення, утруднення венозного відтоку, підвищення тонусу судин), як правило, супроводжується запамороченням. За результатами наших досліджень, дані електроенцефалографії свідчать про те, що у робітників «шумових» професій в результаті тривалого впливу шуму виникає зниження біоелектричної активності головного мозку різного ступеня вияву, яке характеризується зменшенням амплітуди альфа-ритму, а також зменшенням реактивності мозкової кори на функціональні навантаження (пониженням депресії альфаактивності на суцільне світло, слабкий рівень засвоєння нав'язаних ритмів при фотостимуляції і дезорганізація основних хвиль при гіпервентиляції).
Крім того, проведені нами дослідження із застосуванням сучасних об'єктивних методів, зокрема довгола-тентних (коркових) слухових, викликаних потенціалів, показали, наприклад, що у 32,4 процента робітників локомотивних бригад під впливом шуму і психо-емоціонального навантаження відбуваються зміни в центральних відділах слухового аналізатора. Це впливає на продуктивність їхньої праці і потребує особливої уваги при лікуванні таких хворих.
Таким чином, для успішного підвищення якості і ефективності лікувально-профілактичної терапії порушень органа слуху в робітників «шумових» професій необхідно враховувати не тільки слухові зміни, а й показники стану судин головного мозку, його біоелектричної активності, а також центрального відділу звукового аналізатора і артеріального тиску. Після запровадження досліджених методів лікування у 72,5 процента хворих спостерігалось поліпшення слухової функції і стабілізація процесу, поліпшення загального стану, відновлення працездатності. Крім того, при правильному лікуванні зникає головний біль, запаморочення, інші симптоми. В ряді випадків лікування відбувалось протягом двох-трьох місяців, а іноді поліпшення наставало вже через два-три тижні.
Проведені дослідження показали, що робітники шумових професій потребують всебічного обстеження за названою програмою. Можливість запобігти у більшості випадків прогресуючій приглуховатості, а майже в четвертої частини з них — поліпшити слух і тим самим зберегти працездатність, має велике соціальне і народногосподарське значення.
Ще раз хочеться підкреслити — досконала слухова функція дарує людині багато радості від повноцінного спілкування з навколишнім світом. Проте в сучасну епоху слух підстерігає багато небезпек, які необхідно правильно оцінювати, щоб уникнути їхнього несприятливого впливу і зберегти найважливіший для організму аналізатор.
Не забуватимем, що одна з причин виникнення у людей потягу до музики — потреба звуку. Звуки нам справді потрібні, але бажано не вище рівня 90 дБ. Навколишня природа сповнена найрізноманітніших шумів,і звуків, які супроводжують людину від моменту народження протягом усього її життя.
Здатність до слухового сприйняття з'являється на четвертому місяці розвитку ембріона людини. Він чує серцебиття матері, а на сьомому місяці — навіть зовнішні шуми. В перші місяці після народження на розвиток слухового апарата дитини активно впливає навколишнє звукове середовище.
Проте сьогодні ми настільки звикли до шумів, які нас оточують, що коли їх немає, нам здається це неприродним. Так ніби ми перенеслись в інший час, в минуле (якщо колись людині була знайома тиша).
Технічна цивілізація стрімко видозмінює навколишнє акустичне середовище. Істинне звучання природи стає j тепер рідкісним явищем. Тихий шелест і листя або легенький сплеск води під лопаттю весла можна почути тільки в місцях, віддалених від шуму сучасного життя.
За допомогою слухового аналізатора ' людина одержує інформацію про зовнішній світ через звукові відчуття. Вухо людини влаштоване таким чином, І що воно сприймає найслабші звуки (на зразок тихого шепотіння). В той же час воно досить витривале щодо зовнішніх негативних впливів — шуму, вібрації, токсичних речовин — і здатне витримувати значні навантаження. І все-таки орган слуху призначений перш за все для спілкування з природою, і тому ставитись до нього належить бережно, обачно.