рус.

Це цікаво знати

ДЕЯКІ ВІДОМОСТІ ПРО ГОЛОС

Фоніатрія – це галузь оториноларингології, яка займається діагностикою, лікуванням та профілактикою захворювань голосоутворюючої системи. Згідно з визначенням Союзу європейських фоніатрів, фоніатрія – це медична наука, предметом вивчення якої є проблеми голосу, мовлення, а також слуху, оскільки він пов’язаний з голосовою та розмовною функціями в їх нормальних та патологічних проявах.

Людський голос, мова – кінцевий акустичний продукт складної голосо-мовної функціональної системи, результат діяльності складного механізму взаємодій різних органів і систем. В здійсненні фонації приймають участь майже всі основні фізіологічні системи організму, об’єднані заради досягнення результату центральною нервовою системою.

Звуки голосу є складними, вони містять цілу низку звуків різної частоти і сили. У складному звуку виділяють основний тон, який і визначає висоту звучання, та часткові додаткові тони, сума звучання яких створює тембр голосу. Основний тон - це звук певної частоти, що має вирішальнє значеня для складного звуку і дозволяє чітко визначити його місце за висотою на тон-шкалі, який залишається незмінним для кожного голосу. Однак, голоси різних людей з однаковою висотою основного тону суттєво відрізняються один від одного на слух. Схожість таких голосів полягає у тому, що вони мають однаковий основний тон, їх відмінність обумовлюється приєднанням до основного тону додаткових тонів з частотою, специфічною саме для цого голосу. Тембр голосу залежить від частоти та сили додаткових коливань, призвуків (обертонів), що входять до складу того чи іншого звуку. Обертони, частота яких в кілька раз вище частоти основного тону, називаються гармонійними (гармоніками). Одночасне відтворення всіх цих тонів буде звучати гармонійно. Якщо відношення між частотою основного тону та обертонів нерівномірне, то такий обертон називається негармонійним, він звучить дисонансом до основного тону.

Резонатори є важливою складовою голосового апарату і відіграють значну роль в його функціонуванні. У фізичному сенсі резонанс – це явище різкого зростання амплітуди звукових коливань у випадку, коли частота коливань зовнішньої сили співпадає з частотою коливань системи. Резонатори голосової системи – це порожнини, які мають різні форму, обсяг та фізичні характеристики. В голосовому апараті людини є багато порожнин та трубок, у яких може розвиватися явище резонансу. При фонації резонанс є причиною посилення окремих обертонів утвореного у гортані звуку у порожнинах, розташованих вище і нижче голосової щілини, і обумовлений співпадінням коливань повітря у цих порожнинах з частотою певних обертонів.

Діапазон голосу – це межі зміни голосу за силою і висотою, різниця між мінімальним та максимальним можливим значенням. Діапазон включає в себе таку кількість тонів, яка може бути відтворена без особливих зусиль. Виділяють робочий діапазон – це найбільш зручна область голосу, якою людина користується, наприклад, під час розмови, а також динамічний діапазон, який відображає максимальну здатність підсилювати чи зменшувати гучність, а також підвищувати або понижати звук і визначається індивідуальними здібностями.

У фоніатричній практиці використовується ціла низка діагностичних методик. Оскільки процес голосоутворення реалізується за допомогою досить складних механізмів, що включають багатофакторні взаємодії різних систем, дослідження стану голосової системи не зводиться тільки до оцінки стану власне голосового апарату. Тому при діагностиці різних порушень голосу фахівці використовують не лише цілу низку методик, що дозволяють всебічно оцінити стан голосового апарату та якість голосового сигналу, а також, при необхідності, методики, що дають інформацію про стан органів і систем, функціонування яких впливає на процес голосоутворення. Так, поряд із суто фоніатричними методиками дослідження, широко застосовуються інструментальні методи дослідження центральної нервової, серцево-судинної, слухової, ендокринної, дихальної, опорно-рухової та інших систем.

Професійна голосо-мовна діяльність потребує значних енергетичних затрат та нервового і м’язового напруження. Відомо, що деякі оперні співаки втрачають за один спектакль кілька кілограмів ваги.
Оскільки коефіцієнт корисної дії голосового апарату досить малий, велике значення мають такі механізми, які дозволяють його підвищити. В значній мірі цьому сприяє “постановка” голосу, спрямована на те, щоб максимально використати енергію голосу і підсилити її, зокрема, за рахунок техніки голосоведення, регуляції фонаційного дихання та використання резонаторів. При мінімальній затраті м’язової енергії кваліфіковані співаки досягають максимального акустичного ефекту.

Стан ЛОР органів у професіоналів голосу має бути в здоровому стані. Від підтримання у задовільному стані цих органів залежить можливість професійного використання голосового апарату. Хронічні та гострі захворювання можуть призвести до розладів голосоутворення, часом – досить виражених.

Давно відомо, що співаки втомлюються дуже швидко при співі на відкритому повітрі або у глухих приміщеннях, і навпаки, в деяких залах спів для них стає легким і приємним. Існують зали, які виявляються дуже привабливими для слухача і неприйнятними для співаків та ораторів (протилежні оцінки зустрічаються рідше). Це демонструє,що умови легкої фонації відмінні від умов найкращого слухового сприйняття,

Для формування професійного мовного голосу необхідно розвинути дихання відповідно до підвищених вимог, збільшити діапазон, розвинути володіння різним темпом мови і динамічними його відтінками, добитися рівноваги голосу і зглаженості регістрових переходів, оволодіти правильною дикцією, розвинути витривалість голосовго апарату до підвищених голосових навантажень.

Дуже важливе значення для осіб голосомовних професій має витривалість голосового апарату до голосових навантажень. Швидка втомлюваність голосу і виникнення на цьому фоні різних захворювань голосоутворюючої системи часто обумовлюються неправильною технікою голосоведення, дискоординацією діяльності як нервових центрів, так і голосового апарату. У співаків-початківців такі порушення часто спостерігаються на фоні неправильного режима навантажень, форсування голосу, співу не в своїй теситурі та ін. У досвічених співаків з правильною технікою голосоведення втомлювання під час співу в адекватних об’ємах навантажень майже не спостерігається.

Довготривала адаптація характеризується виробленням оптимальної взаємодії всіх органі і систем, які приймають участь у забезпеченні необхідної функції. У представників голосомовних професій системоутворюючим фактором, який вимагає адаптації, виступає фонаційне навантаження. Під його впливом формуються професійно обумовлені особливості регуляторних процесів, вегетативного забезпечення, діяльності зацікавлених органів і систем. Довготривала адаптація представників голосо-мовних професій до фонаційної діяльності є професійно обумовленим феноменом.

Механізми професійного голосоутворення і голосоведення мають цілу низку особливостей, а вимоги до якості голосу у осіб голосомовних професій дуже високі. Слух, м’язова пам’ять, вібраційні відчуття допомагають розвитку голосу. Підтримання у відповідному стані свого голосового апарту вимагає від професіоналів голосу постійної праці

Відомо, що для забезпечення повноцінного функціонування голосової системи людини слух має велике значення. За допомогою слуху людина контролює свій голос з точки зору його сили, висоти і тембрового забарвлення. Правильний слуховий контроль забезпечує повноцінний розвиток голосової функції. Вроджена глухота робить людину глухонімою Глухі люди, втративши можливість контролювати свій голос, втрачають можливість повноцінно розмовляти, а тим більше співати.

Зв’язок голосу і слуху встановлюється в ранньому дитинстві, причому дитина напівсвідомо контролює свій голос і його модуляції. Якщо дитина народжується глухою або втрачає слух до початку формування мови, у неї відсутні уявлення про звучання звуків мови і відсутній слуховий контроль, тому початкові підсвідомі прояви голосової функції без належного розвитку можуть бути втрачені, і тоді розвивається глухонімота. Чим пізніше наступає втрата слуху, тим більш стійкими є голосо-мовні навички глухої дитини. Однак у кожному випадку при відсутності слухового контролю правильні навички фонації потрібно підтримувати за допомогою спеціальних вправ.

За допомогою слухової функції людина контролює свій голос, а особи голосо-мовних професій використовують свої індивідуальні слухові і музично-слухові здібності в професійній діяльності. Слухові враження можуть бути не тільки результатом сприйняття власного голосу чи голосу інших людей із зовнішнього середовища, але і результатом власного уявлення людини, коли вона хоче уявити певні звуки, їх комбінації, інтонацію.

Музичний слух – це здатність відрізняти точність інтонації, силу і частоту звуків, інтервали між різними тонами, тривалість окремих звуків та ін. Для реалізації музичності необхідні також такі властивості, як музична пам’ять - здатність людини запам’ятати мелодію, яку вона прослухала та “внутрішній слух”- здатність людини уявити собі звучання певних нот та їх поєднань. Всі ці властивості є індивідуальними і неможливі без нормального стану власне слухової функції.

Існує поняття так званого “музичного” слуху. “Музичність” складається з музичного слуху, відчуття ритму, визначення сили звуку і музичної пам’яті. Музичний слух – це здатність відрізняти точність інтонації і інтервали між різними тонами. Тонкий музичний слух здатний розрізняти незначну різницю в висоті звуків, невелику детонацію чи дистонацію, тоді як людина з меншою чутливістю такої неточності не помітить. Відчуття ритму – це відчуття тривалості окремих звуків, розміреності звуків у їх сукупності. Під музичною пам’яттю розуміється здатність людини запам’ятати мелодію, яку вона прослухала. Всі ці властивості є індивідуальними і неможливі без нормального стану власне слухової функції.
Виділяється ще поняття абсолютного музичного слуху. Абсолютний музичний слух – це здатність визначити без допомоги порівняння висоту будь-якого звуку, який людина чує (звук голосу, інструменту, природні звуки). Якщо людина з абсолютним слухом має певні голосові навички, вона може безпомилково повторити своїм голосом заданий тон, легко запам’ятовує музичні мелодії і може відтворити їх без нот.
Правильність інтонації у співі залежить насамперед від стану слухового аналізатора. Співак може мати значний діапазон, однак неточно і фальшиво інтонувати. Діапазон його голосу залежить від нервово-м’язового апарату, тоді як точність інтонації залежить головним чином від особливостей чутливого відділу нервової системи

Існує також визначення “внутрішній слух”. Це здатність людини уявити собі звучання певних нот та їх поєднань, музичну партію та певне слухове враження. Наприклад, музикант може уявити собі звучання окремих нот і акордів при погляді на нотний запис. Такий слух необхідний для композиторів.
Мовний (фонематичний) слух забезпечує контроль за висловленим текстом, забезпечує володіння інтонацією, тональним розвитком голосу. До професійних якостей фонематичного слуху відносять здатність розрізняти силу, висоту звуку, нормальний і патологічний тембр голосу (хрипоту, назалізацію, тремолювання, та ін.), зміни інтонації (стверджувальна, запитувальна, та ін.), логічні наголоси речення, темп мовлення.

Досить часто дисфонія розвивається у людей, які працюють в умовах підвищеного шумового впливу, коли перенапруження голосового апарату, пов’язане з бажанням перекрити звук шуму, поєднується з дією завитково-поворотного рефлексу.

У людей гормони статевих залоз впливають на голос протягом усього життя. При старінні організму рівень статевих гормонів в крові значно знижується, що має значний вплив на стан голосового апарату. З віком в голосоутворюючому апараті відбуваються атрофічні зміни і він слабшає, змінюється його тембр. Голос літніх людей стає більш слабким, монотонним, звужується звичний діапазон голосу. Чоловічі голоси з віком стають вищими, а жіночі – нижчими. По мірі старіння підсилюються вібрації голосу, які поступово переходять в дрижання (тремолювання). Виникають труднощі при підтриманні тонової висоти голосу. Голос інколи так суттєво змінюється, що він стає зовсім не схожим на голос людини в молодому віці. Причинами таких змін також можуть бути атрофічні процеси, ущільнення і осифікація хрящів гортані, обмеження рухливості суглобів гортані, зниження активності діафрагмальних, дихальних м’язів та м’язів голосового апарата, процеси кальцинації хрящів гортані, зниження гостроти слуху та ін. Голос осіб, які не мають спеціальної вокальної освіти, “старіє” раніше, ніж голос кваліфікованих співаків.

Для профілактики голосових порушень особам –професіоналам голосу слід ретельно дотримуватися режиму та гігієни голосу, застосовувати лише правильні навички голосоведення, уникати перебування в великій скупченості людей (профілактика респіраторної інфекції), по можливості обмежувати голосове навантаження на відкритому холодному повітрі, в непристосованих приміщеннях, не зловживати «твердою атакою» звуку, не «форсувати» його, не давати сильного голосового навантаження без попередньої «гімнастики голосу», уникати психотравмуючої ситуації, паління, не зловживати алкоголем. Навіть при незначних порушеннях голосоутворення необхідно проконсультуватися з фоніатром або оториноларингологом. Слід також пам’ятати, що голос – це унікальна властивість кожної людини, збереження якого в здоровому стані допоможе їй відчувати себе повноцінним членом суспільства.

В наш час все більше число професій набуває прямий чи опосередкований зв’язок з голосовою чи розмовною функцією. До осіб, що використовують голос у своїй професійній діяльності, висувається ціла низка вимог. Попередня оцінка придатності до такої роботи є безперечно доцільною у рамках заходів по профвідбору і профорієнтації.

КЛАСИФІКАЦІЯ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ ПОРУШЕНЬ ГОЛОСУ

Всі функціональні дисфонії поділяються на гострі і хронічні форми. Гострі форми виникають раптово і тривалість захворювання обмежується 1 міс. При тривалості захворювання понад 1 міс воно переходить у наступну фазу – хронічну. Однак увагу лікаря в плані можливостей переходу у хронічну форму мають привернути ті випадки, коли порушення голосу тривають понад два тижні.
На нашу думку, всі функціональні дисфонії доцільно розділити на дві групи: ті, що супроводжуються переважно гіпотонусним станом голосового апарату та ті, що супроводжуються гіпертонусним станом.
До функціональних порушень голосу, які характеризуються гіпотонусним станом голосового апарату відносяться такі форми: функціональна гіпотонусна дисфонія (гостра, хронічна), фонастенія (гостра, хронічна), функціональна афонія (гостра, хронічна). Функціональні дисфонії, які характеризуються гіпертонусом голосового апарату – спастична дисфонія.
Хронічні форми функціональних порушень голосу можуть мати тривалий часто рецидивуючий перебіг та супроводжуватися ускладненнями (предвузликовий стан, вузлики голосових складок, витончення медіального краю голосових складок та ін.), що має знайти відображення у формуванні діагнозу.
Приклади формування діагнозів: гостра функціональна гіпотонусна дисфонія; хронічна функціональна гіпотонусна дисфонія, ускладнена гіпертонусом вестибулярного відділу гортані; хронічна часто рецидивуюча функціональна афонія; хронічна функціональна гіпотонусна дисфонія, ускладнена витонченням медіального краю голосових складок.
У разі, коли виникають складнощі з встановленням конкретної нозологічної форми, бажано вживати загальний термін «функціональні порушення голосу».
Класифікація функціональних порушень голосу (д.мед.н., проф. Т.А.Шидловська, к.мед.н. К.Ю.Куреньова, к.мед.н. Л.А.Тринос):
І. Функціональні порушення голосу, які характеризуються переважно гіпотонусним станом голосового апарату:
1. Функціональна гіпотонусна дистонія (гостра та хронічна)
2. Функціональна афонія (гостра та хронічна)
3. Фонастенія (гостра та хронічна)
ІІ. Функціональні порушення голосу, які характеризуються переважно гіпертонусним станом голосового апарату:
1. Спастична дисфонія

БІЛЬШ ДЕТАЛЬНО ЧИТАЙТЕ В МОНОГРАФІЇ

ББК 56.8        Ш56 УДК 616.22-008.5-07-08 Шидловська Т. А. Функціональні порушення голосу / Т. А. Шидловська — К.: Логос 2011.— 523 с: іл.— Бібліогр.: 490-518 с ISBN 978-966-171-124-1 В монографії наведені результати власних багаторічних комплексних наукових досліджень щодо патогенезу, діагностики і лікування функціональних порушень голосу, а також міститься великий масив матеріалу щодо анатомо-фізіологічних особливостей функціонування голосового апарату, складної організації системи голосоутворення, слухо-голосових взаємодій, особливості голосоведения при професійному використанні голосу, що дозволяє читачу більш повно розуміти складні процеси, які відбуваються в системі голосоутворення в умовах норми і патології. Узагальнення результатів ґрунтовних досліджень, багаторічного досвіду клінічних спостережень та педагогічної практики дозволило чітко і всебічно охарактеризувати сучасний стан проблеми, підходи до діагностики та ефективні методи лікування функціональних розладів голосоутворення. Монографія розрахована на фоніатрів, отоларингологів, лікарів-інтернів, студентів вищих навчальних закладів, слухачів закладів післядипломної освіти, лікарів загальної практики, представників голосомовних професій, які хотіли б бути більш обізнаними у питаннях фоніатрії. ISBN 978-966-171-124-1 © Т. А. Шидловська, 2011

ДЕЯКІ ВІДОМОСТІ ПРО ГОЛОС

ДЕЯКІ ВІДОМОСТІ ПРО СЛУХ

ВРЕДНЫЕ ДЕЦИБЕЛЫ (причиной ранней глухоты может стать любимый плейер)

РАДІАЦІЯ ВЛІЗЛА В УХО

ЦЕ ЦІКАВО ЗНАТИ ВСІМ (відео)

ЯК ГЛОХНУТЬ МУЗИКАНТИ... (відео)

ШУМ, СЛУХ, ЗДОРОВ'Я (відео)

ФАРИНГІТИ, ТА МЕТОДИ ЇХ ЛІКУВАННЯ (відео)

АНАТОМІЯ ГОЛОСУ (відео)

ГОЛОСИ (відео)